Миколаївці три дні досліджували залаштунки трьох головних музеїв міста, дізнаючись маловідомі факти внутрішнього життя провідних культурних й наукових інституцій регіону. З 3 по 5 липня усі бажаючі змогли по-новому поглянути на історичну та культурну спадщину Миколаєва через призму особистих спогадів та професійних секретів самих музейних працівників. Про це повідомляє Агенція розвитку міста.
Старт марафону відбувся в єдиному в країні Музеї суднобудування та флоту. Завідувачка музею Тетяна Мітковська розповіла не лише про військові походи українського козацтва, а й про його мирне життя на землях Північного Причорномор’я, які тут займалися різноманітними промислами, зокрема і на території сучасного Миколаєва.
Представлені в експозиції напівмоделі суден демонструють, що козаки використовували флот подвійного призначення – не лише для битв, а й для рибальства, видобутку солі та перевезення комерційних вантажів.
Звісно, що разом із господарською діяльністю козаки виконували в пониззі Бугу та Дніпра важливу місію, будучи фактично прикордонниками свого часу й захищаючи межі українських земель.
Другий день екскурсій пройшов у Миколаївському художньому музеї імені В. В. Верещагіна, який за роки свого існування чотири рази змінював будівлю, а над проектуванням його сучасного простору у 1986 році працювали фахові художники та дизайнери Сергій Кручинін і Анатолій Здіховський. До переїзду музею тут засідав облвиконком, а перший рік музейникам довелося ділити будівлю з обласним відділенням плодоовочегосподарства на першому поверсі. Про це розповіла заступник директора музею з наукової роботи Лариса Тверітінова.
А також поділилася унікальними спогадами про інтер'єр та кулуарне життя закладу. Так, протягом п’яти років у Миколаєві на базі філіалу університету культури готували художників-реставраторів під керівництвом Дмитра Болякова. Оскільки в музеї не було належних умов, студенти проводили практику і здійснювали реставрацію просто на паркетній підлозі в музичній вітальні. Тоді музейники підгодовували майбутніх майстрів пиріжками, а сьогодні багато з них працюють за кордоном чи займаються викладацькою діяльністю у Кам'янці-Подільському, як-то Тимур Такіров, який нещодавно отримав звання Заслуженого художника України.
Також дісталось «мандрівному каміну», який є справжньою родзинкою музичної зали. Раніше він прикрашав першу залу старої будівлі музею на вулиці Спаській і був там найкрасивішим. Коли музей переїжджав, цей камін повністю розібрали й зібрали вже на новому місці. Зараз він не функціонує за призначенням, але залишається головною декоративною окрасою інтер'єру.
Фінальним акордом вікенду став візит до Миколаївського обласного краєзнавчого музею у супроводі молодшого наукового співробітника музею Іллі Хворостянюка. Він розповів, що попри те, що будівля закладу неодноразово страждала від ракетних обстрілів (було пошкоджено близько 15 дверей, до 100 вікон та кілька десятків скляних вітрин), музей повністю відновив роботу.
Сьогодні це один із найбільших краєзнавчих музеїв в Україні, що має 5 000 кв.м. експозиційних площ та територію комплексу в 3,5 га (як 3 футбольні поля). А сам заклад розташований у самому серці Миколаєва, біля його витоку, де й має зберігатися міська історія.
Під час екскурсії відвідувачі дізналися більше про залаштунки роботи закладу, та почули цікаві факти про внутрішнє планування і музейні фонди. Адже музей переплановувався «на ходу» у 2012 році, коли переїхав у цю будівлю. Тому сучасна виставкова площа є більшою, ніж планувалося спочатку. За попереднім планом, увесь перший поверх мав бути технічним та адміністративним. Наприклад, там, де зараз актова зала, мав бути кабінет директора, а в залі, присвяченій війні в Афганістані, та сусідній майстерні планували розмістити бухгалтерію.
Основний фонд музею налічує близько 400 000 одиниць зберігання. Проте музей принципово не приймає на зберігання предмети з пластику чи інших нетривких матеріалів.
Через 50 років вони починають розсипатися, а процедура офіційного списання таких предметів з основного фонду вимагає складних погоджень із Міністерством культури України. Тому такі експонати йдуть лише до допоміжного фонду, звідки їх у разі руйнації набагато простіше виключити.
Окрім класичних залів, візит запропонував відвідувачам унікальний дослідницький досвід: група змогла оглянути внутрішній двір, де наразі зберігаються демонтовані внаслідок процесів декомунізації та деколонізації пам'ятники, а також спуститися у музейне підземелля, яке досі потребує детального дослідження.
