Європейський Союз розробив план поступового завершення тимчасового захисту для українських біженців, який передбачає два основні сценарії: перехід до легального проживання в країнах ЄС або добровільне повернення до України.

Про це йдеться у рекомендаціях Ради ЄС, які було опубліковано сьогодні, 25 вересня.

У документі зазначено, що тимчасовий захист для українців у країнах ЄС діє до 4 березня 2027 року. Статус було запроваджено в березні 2022 року після повномасштабного вторгнення росії в Україну та кілька разів продовжено. Водночас Рада ЄС наголошує, що цей захист тимчасовий, тому країни-члени мають заздалегідь підготувати умови для його завершення.

План Ради ЄС передбачає можливість для людей, якi уже інтегрувалися у країнах ЄС, отримати національні дозволи на проживання. Це можуть бути посвідки на основі працевлаштування, навчання, наукових досліджень, сімейних обставин або інших підстав.

ЄС рекомендує надавати українцям повну інформацію про права та переваги цих статусів, щоб перехід був максимально прозорим і безпечним.

Повернення біженців до України, згідно з планом ЄС, планувaтиметься поступово та добровільно. Спеціальні програми підтримки реінтеграції включатимуть допомогу в пошуку житла, доступ до медичних послуг та базової інфраструктури. Фінансування таких програм забезпечуватиметься за рахунок фондів ЄС та міжнародних організацій.

Для українців з дітьми передбачені особливі умови: якщо дитина відвідує школу у країні ЄС, батьки зможуть залишитися до завершення навчального року. Також увага приділятиметься людям з особливими потребами – їхнє легальне перебування у країнах ЄС буде продовжене до моменту, коли Україна зможе надати необхідну підтримку.

Для інформування біженців про можливості переходу на інші статуси та програми повернення планується створення спеціальних центрів Unity Hubs. Там українці зможуть отримати консультації, роз’яснювальні матеріали та підтримку в оформленні документів.

Координація дій між країнами ЄС та Україною відбуватиметься через спеціальні платформи, щоб забезпечити єдиний підхід, уникнути перевантаження національних систем і справедливо розподілити відповідальність між державами-членами.