Ще пів року тому в одному з дитсадків Миколаєва була тиша, а вже сьогодні там звідусіль лунають дитячі голоси та сміх. У червні цьогоріч заклад відновив свою роботу, тепер його відвідують майже 180 вихованців.
Більше подробиць в сюжеті телеканалу «МАРТ».
- З початком повномасштабного вторгнення, ви знаєте, у нас колектив настільки міцний, що ми ходили на роботу щоденно. Справді, ми ходили, ми працювали, ми знали, що не можна залишати те, чим живеш. Десь пару місяців ми 100% були зранку до вечора на роботі, потім нас перевели на простій, але нас і це не зупинило. Ми за ентузіазмом були на роботі майже щоденно, — розповіла вихователь-методистка Еліна Олександрівна.
Однак освітній процес довелося призупинити одразу, адже і далі залишатися у навчальному закладі було небезпечно. І у момент, коли ситуація у Миколаєві стала значно спокійнішою, благодійний фонд SavED запропонував облаштувати укриття у закладі для маленьких миколаївців.
- Це, мабуть, якесь диво, тому що 17 червня наш садочок знову відновив освітній процес. Ми відчинили двері для наших любих діточок. Це момент, який чекали всі. Вони наші чарівники, яким ми дуже вдячні, тому що ми навіть не сподівалися, що таке можна зробити. Це неочікувано було, це було швидко, оперативно. Дійсно, команда попрацювала на мільйон відсотків і тепер в нас є класне сховище, де діткам, в першу чергу, комфортно та безпечно, що для нас є пріоритетним на даний момент.
Так, пів року тому садок відновив роботу і тепер з радістю приймає своїх підопічних. Сьогодні у цих стінах знову лунають дитячі голоси.
Вихователі намагаються зробити усе можливе, аби діти якомога менше відчували тягар війни. Наприклад, коли під час повітряної тривоги вихованці спускаються до укриття, педагоги вигадують гру, яка відволікатиме дітей від почуття страху.
- Вони навіть самі з задоволенням туди біжать. Бо для дітей, що найголовніше, щоб їм було цікаво — поміняти дії. Тут вони співали, там треба танцювати, тут вони малювали, там треба грати. Ні одна дитина не лякається, а навпаки вони навіть раді, що в них є така важливість. «Пішли у нашу чарівну кімнатку». Ми не кажемо, що це укриття, ми не кажемо, що це щось таке страшне, а це наша улюблена чарівна кімнатка, казкова кімната, — також поділилась вихователька Ірина Іванівна.
Працювати вихователем – це покликання, кажуть педагоги. Бо тільки якщо ти готовий відкрити своє серце і віддати його в маленькі ручки дітей, ти зможеш знайти із ними спільну мову, а твоя робота приноситиме тобі задоволення.
- Коли я навіть приходжу на другу зміну, я чую від дітей: «Тетяна Віталіївна, а де ти так довго була? А чому ти так довго до нас збиралася?» Ось такі слова від дітей, звичайно, надихають. Також їх маленькі успіхи у всьому. Вірш розказали, це вже гордість для вихователя. Станцювали, також гордість. Звичайно, є складність у тому, що є невизначеність в роботі. Ти ніколи не знаєш, коли пролунає тривога і коли буде відбій тривоги. Але ми максимально намагаємось дотримуватись навчального плану. Діти — наша головна мотивація, — висловилась вихователька Тетяна Віталіївна.
Вихователі зізнаються, з початком великої війни змінилась не лише поведінка дітей, а і робота самих педагогів. Тепер в освітньому процесі пріоритетом завжди залишається життя, здоров’я та ментальний стан вихованців.
- Як тільки ми відчинили двері, ми поставили собі головну задачу. Це психологічна адаптація до навчання після досить таки тривалої перерви, тому що перерва була вагома. Більше 2,5 років ми не працювали. Звичайно ж, технології, що зберігають здоров’я. Обговорювалися з кожним працівником нашого садочка. Це пріоритет. Ми розуміємо, в яких зараз реаліях ми живемо, тому, звичайно ж, це для нас було головною задачею, — наголосила Еліна Олександрівна.
Коли діти пригортаються до тебе, у цей момент відчуваєш, що ти на своєму місці, кажуть вихователі і додають: ми цим живемо і прагнемо створити найкращі умови для усіх наших вихованців.
- Ми зіткнулися з інклюзивним навчанням. До початку повномасштабного вторгнення в нас не було інклюзивних груп, але під час відкриття нам відкрили ці інклюзивні групи. Ми настільки в це поринули, для нас це довгострокова мета, ми тільки почали над цим працювати, але не зважаючи на особливості розвитку, ми вважаємо, що кожна дитина має отримати належний рівень знань. Тому нам з цим зараз навіть цікаво працювати.
Тож зараз залишається працювати далі та чекати перемоги наших воїнів, додає Еліна Олександрівна, аби нашим діткам більше ніколи не доводилося спускатися через небезпеку до укриття. Йому радше знайдуть інше застосування.
- У нас є, звичайно ж, плани на те, що вже в мирний час ми наше сховище бачимо як, можливо, спортзал, чому б ні, можливо, в якусь залу конференцій, для того, щоб проводити там наші педагогічні засідання, педагогічні ради. Плани в нас величезні. Нам перемоги, а все інше ми зробимо 100 відсотків на вищому рівні.
Так, у цьому дитячому садочку знову вирує життя. А тим часом міська влада, освітяни та благодійники продовжують працювати над тим, аби якомога більше таких закладів знову відкрили свої двері для маленьких миколаївців.
