Новий Статут Одеси, над яким працювали понад три роки, прийняли депутати міської ради. У ньому цілих 50 статей, а творці пишаються, що зробили його сучасним і таким необхідним. Чи так це насправді? Що зміниться в житті одеситів з цього моменту. Спойлер: майже нічого. Чому ж про це стільки розмов, чому на документ пішло так багато часу? Розбираймось.
Для початку звернемося до історії. Не такої далекої. Питання про нову редакцію статуту виникло тому, що стару розробили ще за каденції Олексія Костусєва. «Другий Рішельє» відрізнявся вкрай проросійськими поглядами, що знайшло відображення і в цьому документі. Зрозуміло, що якщо до 2022 року мало хто взагалі дивився на цей Статут, то з початком війни будь-які маркери «русского мира» стали сприйматися дуже болісно.
Основні зміни стосуються саме усунення «імперського» контексту — з преамбули повністю прибрали згадки про Катерину II та інші елементи старої ідеології. Натомість акцент зробили на реальній історії міста: Джинестрі 1311 року, Хаджибеї, розвитку порту та статусі історичного центру як об'єкта ЮНЕСКО.
Документ істотно переробили стилістично: прибрали суржик і машинний переклад, уточнили формулювання, оновили юридичні визначення громади та порядок підзвітності. Розширили інструменти участі жителів — громадські слухання, ініціативи, електронні петиції, консультації. Крім того, описали механізми громадського контролю і звітності місцевої влади. У новій версії знижено поріг підписів для місцевих ініціатив: замість 5 тисяч достатньо тисячі.
Начебто і добре, чому ж не залишається відчуття, що щось тут не так? А тому, що новий Статут на 99% дублює існуючі норми. Однак ще влітку президент Володимир Зеленський підписав закон, яким зобов'язав усі громади мати власний статут. Таку собі квазі-конституцію.
У підсумку вийшло так, що головними змінами стали «символічні». Замість арії Тоні з оперети «Біла акація» гімном міста стане пісня «Край Чорного моря» на музику Модеста Табачникова і слова Семена Кірсанова в перекладі на українську Сергія Осоки.
Крім звичних міських свят Гуморини 1 квітня, Дня визволення 10 квітня і Дня міста 2 вересня ми отримали ще й День першої письмової згадки про порт (Кочубіїв, Качибей, Хаджибей) 19 травня і День міста-побратима і міста-партнера 3 вересня.
В сесійній залі за документ проголосував 41 народний обранець без обговорень, тільки слова підлещування глибокої вдячності. Колись віддана соратниця Труханова, Світлана Осауленко не змогла стримати емоцій у діалозі з нинішнім т.в.о. мера Ігорем Ковалем.
«Ігор Миколайович, ваше керівництво робочою групою, як професора, історика, доктора політичних наук, було дуже професійним. Рівень свідомості громадянського суспільства сьогодні на дуже високому рівні, адже на кожному етапі громадськість надавала нам пропозиції, і кожна з них була опрацьована. Тому ми з колегами домовилися, що нова редакція – це не точка, а новий початок, «досконалості немає меж», і якщо будуть пропозиції, ми будемо оновлювати. Це ефективний механізм співпраці суспільства і влади».
Тобто ви зрозуміли, так? Статут був потрібен, а може і залишається потрібним заради самого процесу. Ну що ж, чим би дитина не тішилася.
