Стогній Володимир — старший лейтенант Збройних сил України, командир 1-го батальйону 37-ї окремої бригади морської піхоти. Він загинув 5 березня 2025 року у бою з російськими окупантами.
Народився Стогній Володимир Сергійович 5 грудня 1986 року на Херсонщині в селі Золота Балка. Навчався у Золотобалківській ЗОШ 1, згодом вступив до Київського Національного Університету імені Вадима Гетьмана. Після завершення першого курсу навчання, у 2005 році вирішив піти в армію на Чернігівщині. Згодом отримав базову вищу освіту за напря-мом підготовки «Економіка і підприємництво» та здобув кваліфікацію бакалавра з банківської справи.
Завжди проявляв лідерські якості був відважним та справедливим, ще з самого дитинства Золотий був стратегом та знав свої дії наперед, дуже любив Історію. Це приклад справжнього чоловіка, опора для родини, кам'яна гора для дружини та люблячий батько, справжній син для своїх батьків. Любив ходити на охоту та риболовлю, захоплювався футболом, завжди відгукувався на прохання оточуючих.
24 лютого 2022 року в день повномасштабного вторгнення, Володимир прийняв рішення добровільно йти захищати нашу країну, зі словами «Хто, як не я?».
В самому початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Володимир приєднався до підрозділу ТрО, яка тримала оборону Нововоронцовки (на Херсонщині) та Нікопольської дамби. Згодом він служив у 60-й окремій механізованій бригаді, як командир розвідувального взводу 98-го батальйону. У 2022 році його підрозділом були звільненні населені пункти правого берега Херсонщини: Потьомкіно, Ольгино, Високопілля, Трудолюбівка, Любимівка, Миролюбівка, Осокорівка, Золота Балка, Михайлівка, Новоолександрівка, Гаврилівка, Дудчани, Саблуківка, Качкарівка, Милове, Новокаіри, Крупиця, Червоний Маяк, Монастирське, Зміївка, Кам'янка, Новорайськ, Новоберислав, Шляхове, Берислав. Стояв на захисті та обороні міста Зеленодольськ. Після поранення, повернувся в стрій та був відразу направлений на Бахмутський напрямок.
У 2023 році вступив до Гвардії наступу 82-ї окремої десантно-штурмової бригади для оборони Запорізької області. Золотий брав участь в утриманні населеного пункту Роботине Гуляйполе та в обороні населеного пункту: Вербове, Оріхів.
В кінці 2023 року — служив у 37-й окремій бригаді морської піхоти. У 2024-2025 роках обіймав посаду командира 1-го батальйону цієї бригади, саме тоді тривало утримання плацдарму на Кринках і підрозділ цілодобово був у важких боях. Влітку 2024 року батальйон був направлений для оборони Донецької області. Золотий неодноразово рятував побратимів, виносячи поранених з поля бою, і сам зазнавав поранень під час бойових дій.
Під час повномасштабного вторгнення вступив у Волинський національний університет імені Лесі Українки на факультет історії, політології та національної безпеки, його ціллю була вільна, незалежна Україна. Володимир Стогній був відомий як вправний тактик і сміливий офіцер, який користувався повагою серед підлеглих.
Золотий має дві президентські нагороди:
1. «За мужність» 3 ступеня
2. Богдана Хмельницького 3 ступеня.
Нагороджений багатьма медалями. «За оборону України», «Незламним героям російсько-української війни», «За хоробрість в бою» «За відвагу» відзнакою «82 ОДШБр».
17 лютого 2025 року в районі Костянтинополя Володимир виявив ворожу колону з чотирьох бронемашин "Тигр". Він одразу організував бій: сам знищив дві бронемашини разом із десантом, а з підлеглими ще одну та кількох піхотинців. А потім, у запеклому бою, знищив кулеметника ворога та зупинив наступ окупантів, які переважали чисельністю. На жаль, повертаючись до підрозділу, бронемашина Володимира була атакована FPV-дронами. Він отримав важкі поранення, несумісні з життям, в лікарні за його життя боролися 16 днів.
У Золотого залишилось троє дітей, дружина Марина та його батьки.
Його смерть стала великою втратою для сім'ї, української армії та громади. Поховали Героя 7 березня 2025 року на центральній площі міста.
Вічна пам'ять та Шана Герою України навіки віків Назавжди.
https://petition.president.gov.ua/petition/245396
