В останній місяць минулого року Верховна Рада, вперше з 1993 року, прийняла цілком новий закон про авторське право. З 1 січня 2023 він набув чинності. Закон містить ряд новинок, які зацікавлять не лише юриспрудентів, а і творців, працівників та бізнес.

Про це повідомляє ain.ua

1. Оригінальність твору

За старим законом твір визначався як «результат творчої діяльності», а за новою це вже «оригінальне інтелектуальне творіння автора». Звучить складнувато, до того ж неозброєним оком можна не помітити різниці. Та вона є: дивіться на «оригінальність», яка відтепер стає нормативним критерієм охорони об’єктів авторського права.

Новий закон пояснює це так: «оригінальність твору – ознака (критерій), що характеризує твір як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора та відображає творчі рішення, прийняті автором під час створення твору». 

Якщо розкласти цього носорога на атоми, то твір вважається оригінальним, якщо діяльність автора, внаслідок якої він з’явився, була:

• творча;
• його власна;
• інтелектуальна;
• відображає прийняті ним творчі рішення.

І хоча оригінальність як критерій охорони з’являється в законі вперше, це поняття раніше вже існувало в український судові практиці. Візьмемо для прикладу відомий кейс з Капітошкою (не зрада: серія мультфільмів створена Київнаукфільмом, каст творців – українці): у 2014 році Вищий господарський суд України в рішенні у справі № 918/5/14 визнав назву персонажа «Капітошка» самостійним об’єктом авторського права, який може бути використаний окремо від власне зображення Капітошки, оскільки, на думку суду, слово «Капітошка» носить оригінальний характер, тобто є результатом творчої діяльності автора, завдяки чому і створює в нашій уяві образ маніакально щасливої краплинки в капелюсі. 

Поява критерію оригінальності, ймовірно, призведе до того, що почастішають аргументи захисту про неоригінальний характер твору. Буде цікаво подивитись, як судді визначатимуть, чи мали місце творчі рішення автора та решта критеріїв.

2. Знищення без попередження

Раніше Закон зобов’язував того, хто володів оригіналом твору образотворчого мистецтва або архітектури, дати можливість автору його викупити перед його знищенням. 

Тепер це положення поділили на два: воно працює лише з образотворчим мистецтвом. Тож власник архітектурного об’єкту більше не повинен звітувати автору про свої вандальні наміри.

3. Творчість для інших

Тепер роботодавець за замовчуванням набуває майнові права на твір, створений працівником за трудовим договором чи контрактом, з моменту його створення. Те ж саме стосується творів, які створюються на замовлення, за винятком творів образотворчого мистецтва, але виняток не поширюється на твори, спеціально створені як елемент комп’ютерної програми.

Знову-таки, ці норми не обмежують свободи сторін у договорі домовитись про інший розподіл майнових прав можна.

При цьому, у автора залишаються немайнові права, наприклад, право визнання авторства, право на псевдонім, перешкоджання спотворенню твору тощо, а також право на винагороду, яка, згідно з новим законом, може бути включена в зарплату.

4. Сирітські твори

Назва «сирітські твори» ніби говорить сама за себе – кинуті напризволяще, забуті дітища творця. Це твори, правовласники яких не встановлені чи принаймні їхнє місцезнаходження невідоме. Сирітським твором може бути, скажімо, книга, яку можна знайти в бібліотеках, але контакти та місцезнаходження автора якої не вдалося знайти. 

Водночас, програма, викладена в загальний доступ юзером-анонімом, з яким не вдалося зв’язатися, не буде визнана сирітським твором: закон передбачає такий статус лише для творів, опублікованих у книзі, журналі, газеті або інших письмових виданнях, що міститься в колекціях бібліотек, музеїв з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів.

Не слід плутати сирітські твори з суспільним надбанням. Строк дії авторського права на сирітські твори не сплив, на відміну від творів у суспільному надбанні, права на які вже точно нікому не належать.

Сирітські твори можна використовувати тільки бібліотекам, музеям, архівам і т. і. після невдалих спроб ідентифікувати автора.

Однак, «батьки» твору можуть з’явитись в будь-який момент і відновити свої батьківські (авторські) права. Передбачається, що КМУ буде відповідати за реєстр сирітських творів, регламентувати порядок та умови вжиття заходів щодо ідентифікації та належного розшуку авторів.

5. Права на неоригінальні твори

Але ж не завжди створюєш щось дуже творче та оригінальне, чи не так? І це не про найбільш рейтингові треки 2022 року від деяких поп-виконавців.

Це про архіви, бази даних – набори даних, в упорядкуванні яких не завжди є творчий елемент, але в отриманні, перевірці чи поданні вмісту яких все ж присутній якісно чи кількісно значний внесок. Закон передбачив для таких об’єктів окремий тип прав – так звані права sui generis (лат. «особливого роду”), які виходять за обсяг авторського права. 

Чому виходять? Справа в тому, що авторське право охороняє форму вираження твору (не ідею, не методику, не концепцію). Ця форма вираження має бути оригінальною, створеною творчою діяльністю автора – фізичної особи. Натомість sui generis покликані захищати зусилля, витрачені на створення об’єкту: фінансові, організаційні, часові, розумові тощо, безвідносно до того, охороняється чи не охороняється вміст такої бази даних авторським чи іншим правом. 

6. Права на результати діяльності AI

Ба більше, для прав sui generis неважливо, чи походить твір від людської істоти. Створити об’єкт, що охороняється за sui generis, може навіть комп’ютерна програма (це що, майбутнє вже настало?). 

Оновлений закон передбачає існування прав sui generis на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою (тобто без участі фізичної особи).

Законодавець поки не пішов настільки далеко, щоб наділяти правами sui generis безпосередньо штучний інтелект, залишивши їх виключним привілеєм людини чи компаній (ми впевнені, рано чи пізно це зміниться). Тож права sui generis на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою виникають у тих осіб, які володіють майновими правами чи мають ліцензійні повноваження на відповідну комп’ютерну програму.

З тієї ж причини немайнові права sui generis не виникають взагалі: немає творчого внеску – немає автора – немає і немайнових прав.

7. Авторські права: прихована загроза

За законом підставами для захисту прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози їх порушення.

Новий закон нарешті визначився, що ховається під «загрозами»:

• розповсюдження пристроїв, обладнання, що включає комп’ютерну програму та надає доступ користувачам до об’єктів авторського права та/або суміжних прав без дозволу;
• налаштування комп’ютерної програми та інших додатків, які надають доступ до захищених об’єктів без дозволу;
• надання інструкцій щодо налаштування комп’ютерної програми та інших додатків для отримання доступу до об’єктів авторського права та/або об’єктів суміжних прав без 
• дозволу з метою отримання винагороди від надання таких інструкцій.

Перелік порушень також уточнили. До прикладу, «плагіат» новий закон розкриває не лише як опублікування чужого твору під своїм іменем, а й включаючи його переклад, опублікування у незмінному або видозміненому вигляді.

8. Право слідування по-європейськи

Новий закон уніфікує положення стосовно права слідування з правилами, що діяли в ЄС  ще з 2001 року.

Право слідування – це механізм винагороди автора у разі перепродажу оригіналу твору. Щоразу у випадку такого перепродажу автор (та його спадкоємці) матиме право на отримання відсотку від ціни, але не більше як 12 500 євро.

Цікаво, що право слідування поширюватиметься не лише на ті організації, що є професійними торговцями мистецькими творами (аукціонні будинки та галереї), але і на приватних осіб, якщо вони продають твори у мережі Інтернет. Тож коли виставлятимете роботи якогось українського Бенксі на OLX – не забувайте про відрахування авторові!

9. Лінкінг і фреймінг

Хм, звучить як щось на айтішному. Насправді, так воно і є. Ці терміни позначають два своєрідні способи, у які вебсайт може відсилати вас до стороннього контенту.

Уявімо, ви створили список з топ-10 ваших улюблених зображень пса Патрона і хочете оприлюднити його на своєму сайті. Якщо цей список міститиме посилання на оригінальні зображення, розміщені деінде, це вже вважається лінкінгом. Ваш сайт не відтворює ці зображення, але значно полегшує для користувача доступ до них – достатньо лиш натиснути на наданий вами лінк. Наприклад, ось так: клік-клік.

Ви можете піти далі і вбудувати ці зображення у сторінку вашого сайту, при чому не скопіювавши їх зі сторонніх серверів. Технічно, ви лише даєте вказівку браузеру завантажити їх з сервера, на якому вони були первинно розміщені, і відобразити поряд з вашим власним контентом. Хоча для користувача результат був такий самий, якби браузер завантажив копії цих зображень напряму з вашого сервера. 

Наприклад, це – фреймінг, бо ваш браузер завантажує зображення не з сервера AIN.UA, а з сервера Wikimedia Foundation:

Новий закон визначає критерій, за якого ви можете правомірно лінкувати і фреймувати сторонній контент. Якщо коротко, цей контент має бути спершу правомірно доступний і без лінкінгу/фреймінгу. Тобто, якщо автор зображення обмежив загальний доступ до нього – наприклад, доступ є платним – але ваш лінкінг/фреймінг дозволяє обійти це обмеження, це вважатиметься порушенням авторського права.

(У випадку вище ми чисті перед законом, адже залінкована і зафреймована фотографія від ДСНС доступна за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International.)

10. Справедлива винагорода і мінімальні ставки

Якщо старий закон передбачав повноваження Кабінету Міністрів затверджувати мінімальні ставки авторської винагороди, то новий закон відмовляється від такого централізованого регулювання. Натомість він зміщує акцент на роль організацій колективного управління (ОКУ). Саме ОКУ на засадах самоорганізації і самоврядування мають формувати тарифи на використання об’єктів авторського права, які перебувають у їхньому управлінні. 

11. Договори та інші правочини

Новий закон, зрештою, запроваджує узгоджені з Цивільним кодексом норми стосовно правочинів у сфері авторського права.

Якщо пам’ятаєте, за старим законом ви могли укласти «договір про передачу невиключних прав на твір». У Цивільному кодексі такого договору ви не знайдете. Тож можливо ви уклали звичайний ліцензійний договір? Чи то, як кажуть юристи, «непоіменований договір» щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності? Так багато запитань, так мало відповідей. Принаймні, було, допоки новий закон не припинив одвічні баталії між прихильниками примату Цивільного кодексу і апологетами застосування спеціального законодавства.

Тепер положення щодо правочинів у сфері авторського права у законі та ЦК здебільшого уніфіковані. Ба більше, вони поповнилися новими поняттями – ліцензійним видавничим договором та публічною ліцензією. Так що оприлюднення твору на умовах Creative Commons чи MIT License нарешті є цілком законним – за українським правом – способом розпорядитися своїми майновими правами на твір.