1,2 млрд людей, або приблизно 70% здобувачів освіти різних рівнів відчули на собі вплив коронавірусної пандемії. Про це доповідає ЮНЕСКО, підрозділ ООН з питань освіти та науки. Школи та університети закрилися по всьому світу, тому більшості учнів та викладачів довелося адаптуватися до нових форматів дистанційної освіти. Труднощі з цим і в Україні, і за кордоном ідентичні — відсутність надійного інтернет-покриття в деяких районах, неготовність навчальних закладів оперативно й ефективно переходити в онлайн та боротьба за єдиний комп’ютер у родинах, де є кілька дітей-школярів.
Навчальні заклади, чиї викладачі й студенти «розсмакували» всі переваги онлайн-навчання, не збираються відмовлятися від них і після завершення карантину. hromadske спільно з українськими освітянами з’ясувало, які глобальні тренди в навчальному процесі ми найімовірніше будемо спостерігати у посткоронавірусному світі.
Неминучий онлайн
Перехід навчання на всіх рівнях у формат онлайн — незворотна зміна, яка частково залишиться й після карантину. Насамперед тому, що більшість викладачів і студентів змогли адаптуватися до дистанційної освіти, пояснює Олеся Верченко, академічна директорка Київської школи економіки.
– В університетському середовищі кажуть: коли дозволять повернутися до попередніх форматів, постане питання, чи ми хочемо це зробити. Елементи онлайну вже стали звичними, закріпилися в головах,– каже експертка.
Але онлайн-освіта після карантину буде іншою, дещо «відкотиться» до традиційної. Меншою мірою це стосується студентів, більшою — школярів.
– Наприклад, я працюю зі студентами старшого віку, тими, в кого вже є ступінь магістра — 22-23 роки й старшими. Є дослідження, які показують, що для них онлайн-освіта є більш ефективною. Головний критерій — це так звані залишкові знання. Після стандартної освіти — не одразу після іспиту чи за кілька місяців, а через довший час — залишається в пам’яті 10-15% вивченого. А після занять онлайн — 25-50%,– пояснює Олеся Верченко.
Зі шкільною освітою складніше, зокрема через неготовність учителів і відсутність «взірцевих» форматів ефективного онлайн-навчання у світі. Утім, на думку голови громадської спілки «Освіторія» та засновниці «Новопечерської школи» Зої Литвин, за час карантину всім учасникам навчального процесу вдалося «еволюціонувати», навчаючись на власних помилках. І якщо «спершу тільки 30% учнів могли дистанційно навчатися в Україні, то під кінець уже близько 70% прийшли зі своїми вчителями й школами до якогось формату».
– Ефективно працює формат, який називається змішаним. Це коли в школі на уроках іде робота командами, робота над практичними кейсами, щось цікаве. А в дистанційному форматі, удома, учні опановують здебільшого теорію — кожен сам, у зручному ритмі виконує вправи для самоперевірки,– каже Зоя Литвин.
За час карантину українські вчителі відкрили для себе, що інструмент індивідуалізації навчання працює, а дистанційна освіта не страшна. Частина діджитальних інструментів ув арсеналі українських учителів залишиться й після карантину.
Та не лише онлайн
Загалом українська школа тяжіє до повернення в офлайн, та коли це буде, Міністерство освіти ще вирішує. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов у розмові з hromadske закликає не довіряти інформації про те, що «українська освіта повністю переходить на дистанційку».
– Просто подивіться на сайти шкіл, департаментів освіти — скільки там повідомлень про те, що закупили парти чи обладнання для молодшої або старшої школи, скільки ремонтів зроблено цього літа. Для кого це робиться, якщо не для дітей? – питає Сергій Горбачов.
Завадити офлайну може лише нова хвиля захворюваності. Водночас Сергій Горбачов зауважує, що навіть у звичні часи щороку два-три тижні «випадає» через карантин — наприклад, у зв’язку зі спалахом грипу. Тож здобуті навички організації дистанційного навчання стануть учителям у пригоді.
Онлайн-навчання не може бути повноцінною заміною реальній школі, вважає Зоя Литвин. У світі поки що немає таких моделей онлайн-шкіл, які «не просто передають інформацію, а справді прокачують навички».
Особливо складно онлайн дається молодшим школярам, яким складно всидіти біля моніторів.
– Цікавий кейс Данії та Люксембургу: там дітям додому розсилали бокси державним коштом. Школярі розгортали ці завдання — наприклад, зробити самостійно фоторамку, склеїти її та поставити туди фото свого класу. І до завдання надавалась відеоінструкція вчительки. Це кейс, який потребує знання математики, бо треба вимірювати лінійкою розміри. Але дитина спроможна сама це зробити, орієнтуючись на відео вчителя. Подібні формати для молодших школярів поки найефективніші,– наводить приклад Зоя Литвин.
Онлайн-курси проти класичної освіти
Жарти про те, що в перші тижні карантину всі кинулися проходити онлайн-курси, не безпідставні. Іван Примаченко, співзасновник сервісу онлайн-освіти Prometheus, каже, що в березні на платформі стався сплеск реєстрацій — кількість активних слухачів збільшилася одразу в чотири рази.
– З погляду ефективності завершення курсів поки складно робити висновки, бо вони йдуть хвилями, але в цілому маємо більший відсоток, ніж зазвичай. Узагалі на світових платформах масових безкоштовних онлайн-курсів відсоток слухачів, які проходять їх від початку до кінця, приблизно 7-8%, у нас на Prometheus — 15-16%. Під час карантину ми бачили, що десь 20% людей проходять курси до кінця. Різниця не вражаюча, але це більший показник. Наскільки цей ефект довготривалий — побачимо,– каже Примаченко.
Він зауважує, що нинішній досвід онлайн-освіти змінить ставлення до формальних навчальних закладів. Вони перестануть вважатися чимось «більш фундаментальним», ніж навчання в онлайні. Не лише тому, що дистанційний формат зміг добре себе показати, а й тому, що чимало класичних університетів виявилися неготовими до карантину.
Звісно, є галузі, де неможливо замінити фізичну присутність людини на робочому / навчальному місці та її безпосередній контакт з іншими людьми чи інструментами роботи — наприклад, у медицині. Утім, підкреслює Іван, є низка спеціальностей, які онлайн можна опанувати навіть ефективніше — наприклад, ІТ або бізнес. Адже «в онлайні студенти, як правило, можуть отримати доступ до найкращих викладачів України чи світу, а в офлайні доводиться задовольнятися лекторами, які доступні локально».
– Також хибно думати, що онлайн — це завжди без диплома, а офлайн — завжди з дипломом. Адже й у нас, і на Заході є дистанційні навчальні програми, навіть магістерські чи бакалаврські, навчаючись за якими онлайн, можеш отримати повноцінний диплом, – додає Іван Примаченко.
Асинхронізація навчальних процесів
Одна з переваг онлайн-освіти, яка буде важливою й надалі, — індивідуальний підхід, зокрема можливість самостійно планувати навчальний процес у часі. Насамперед це стосується студентів, які можуть робити це ефективніше, аніж, скажімо, учні середньої школи.
– Дослідження показують, що для вивчення матеріалу онлайн студентам потрібно на 30-50% менше часу. Оскільки це онлайн-освіта із записами, які можна переглянути, вони можуть планувати свій час, повертатися до складніших матеріалів, переглядати їх іще раз. Щось дається дуже легко — пропускати цей матеріал,– каже Олеся Верченко.
Планування часу для навчання можна розглядати й у глобальнішому контексті. Пандемія, яка затягнулась на невизначений термін, особливі труднощі створює для цьогорічних випускників у всьому світі — через неможливість чітко планувати майбутнє. У зв’язку з цим може зрости популярність так званого gap year — року-перерви між завершенням школи та вступом до вищого навчального закладу. Як свідчать результати опитування балтиморської консалтингової організації Art&Science Group, у США, де такий тренд не мав великої популярності, пропустити рік планують 16% випускників. Ще 17% вважають за потрібне вступати вже на весняний семестр наступного року, коли ситуація з пандемією, імовірно, поліпшиться.
Таке рішення насамперед пов'язане з високою вартістю навчання у топових вишах світу, яка не компенсується, коли навчання вимушено переходить в онлайн, навіть якщо це не дуже ефективно. Варто врахувати, що оплатити навчання цього року для багатьох узагалі буде проблемою на тлі економічної кризи, спричиненої коронавірусом, тож не всі зважаться на такий фінансовий ризик.
Опитування YouGov для видання Forbes Advisor з’ясували: понад 68% американців вважають, що ціни на навчання мають бути нижчими, якщо новий навчальний рік почнеться в дистанційному форматі.
В Україні навчання дешевше, а gap year непопулярний, тож, імовірно, цей тренд мало зачепить українців.
– У наших вишах є багато бюджетних місць, тобто люди можуть вступити й навчатися безкоштовно, тому в них дуже малі ризики. Якщо ти вже склав ЗНО і вступив на бюджет, який сенс не навчатися в умовах коронавірусу? Тож я думаю, що в Україні це не буде дуже відчутно,– каже Іван Примаченко.
Наставники, які вчать учитися
Очевидний висновок досвіду онлайн-навчання — потреба для здобувача освіти мати людину, яка ефективно направлятиме його в процесі пошуку інформації та допомагатиме зробити навчання ефективнішим. Неочевидний — такий наставник потрібен навіть студентам та старшим людям, які більш мотивовані й спроможні на самостійну роботу.
У школі — це вчитель, який, відповідно до ідеї реформи «Нової української школи», якраз має бути таким менеджером освітнього процесу, а не просто передавачем знань. Наскільки ефективно вдавалося виконувати цю роль учителям під час дистанційного навчання, свідчать результати опитування серед батьків учнів, яке проводила Служба освітнього омбудсмена. З’ясувалося, що в половини батьків ставлення до викладачів жодним чином не змінилося, у 19% — погіршилося, а у 27% — поліпшилося.
– Це показує, що немає негативного ставлення до освіти, до школи як системи — є негативне ставлення до окремих учителів або школи. Подекуди освітяни просто махнули рукою: деякі відмовлялися дистанційно працювати, деякі обмежувалися тим, що просто писали на аркуші завдання, фотографували й надсилали у вайбер. Але велика частина відповідальних і професійних учителів підійшла до процесу креативно і якісно: вони комунікували з дітьми, проводили онлайн-уроки через Zoom або інші платформи, давали дітям домашні завдання нормального обсягу й перевіряли їх, –каже Сергій Горбачов.
Зоя Литвин вважає, що дані опитування свідчать не лише про ефективність роботи вчителя, а й про реакцію батьків учнів на те, що вони тепер виявилися більш залученими до навчального процесу.
– Близько 65% батьків підтвердили, що допомагати дитині з навчанням удома для них було стресом. І, думаю, навряд чи батьки хочуть самостійно навчати свою дитину надалі. Це те саме, що й лікувати її вдома. До якогось мізерного рівня ще можна ризикнути, але все-таки цим мають займатися спеціалісти,– пояснює експертка.
Старші здобувачі освіти онлайн могли зрозуміти важливість ментора-наставника, який допомагає орієнтуватися в морі інформації та відстежувати власний прогрес. Іван Примаченко каже, що на світових освітніх платформах нині з’являється дедалі більше курсів, де слухач не просто пасивно споживає знання — його есе чи інші роботи перевіряє куратор, дає рекомендації та відзначає переваги й недоліки.
