Повернення українських військовополонених з російських катівень наразі залишається надзвичайно складним процесом. Обміни між Україною та росією хоч і відбуваються, але тисячі українських родин досі чекають на повернення своїх рідних. Для декого це очікування триває вже не один рік. Сім`ї полонених виходять на акції-нагадування та мітинги, зустрічаються з представниками координаційного штабу та часто самі шукають інформацію через соцмережі, часто навіть у російських групах. Сьогодні ми розповідаємо історії двох миколаївських родин, чоловіки та батьки яких залишаються у російському полоні вже третій рік.

«Мені сказали, що він загинув. Та я не вірила, відчувала, що живий»

Чоловік Тетяни Леонід потрапив у російський полон на початку липня 2022 року на Донеччині. Як розповідали пізніше побратими, їхній підрозділ потерпав від потужних артилерійських, мінометних та авіаобстрілів, які закінчились масованим штурмом з боку росіян. У цей період Леонід не виходив на зв`язок з дружиною.

– Його побратими мені сказали, що у них є інформація про те, що він загинув. Я не можу пояснити, що відбувалося зі мною після цього, але це був крах всього. Та я не змогла в це повірити. Хоч мені й казали, що він загинув, я не вірила, відчувала, що він живий.

• Акція з підтримки полонених у Миколаєві, фото: Андрій Дерун/Shipovnik
  
  Після цього жінка відразу повернулася з Європи до України. З військомату Тетяна дізналася, що її чоловік вважається безвісти зниклим. Не маючи жодної іншої інформації, вона почала шукати її самостійно.

– У мене такий, знаєте, розпорядок дня був: уночі я передивлялася всі телеграм-канали пошукові українські й російські. Навіть кожне загибле тіло нашого захисника, який російські канали викладали, я їх передивлялася, роздивлялася кожну дрібничку. Тому що, навіть якби я побачила тіло свого чоловіка, я мала докласти максимум зусиль, щоб повернути його і з честю похоронити. Тобто вночі я передивлялася всі пабліки, а вдень я телефонувала у всі лікарні України, куди тільки можливо.

Зрештою, в одному з російських телеграм-каналів Тетяна знайшла відео, на якому впізнала свого чоловіка. Пізніше вона також дізналася, що Леонід разом з іншими захисниками перебував у колонії в Оленівці, після чого їх перевели в іншу в`язницю вже на території росії. Нині статус Леоніда змінили з «безвісти зниклого» на «у полоні». Хоча російська сторона через представників Червоного Хреста відмовляється підтверджувати полон Леоніда.

  Акція з підтримки полонених у Миколаєві, фото: Андрій Дерун/Shipovnik

Зараз Тетяна не знає нічого ні про стан свого чоловіка, ні про можливі обміни за його участі. В листопаді 2022 року після чергового обміну один зі звільнених військових розповів, що бачив Леоніда в російській тюрмі. Пізніше цю інформацію підтвердили ще декілька військовослужбовців.

За словами Тетяни, вона продовжує шукати бодай якусь інформацію й очікує на обмін. Зараз вона регулярно переглядає мінімум 100 різних телеграм-каналів. Окрім цього, дружина Леоніда постійно бере участь у акціях на підтримку військовополонених, які проходять у Миколаєві, Києві та інших містах України.

– На жаль, він не може там кричати про допомогу, тому я за нього кричу тут. Я повинна це робити.

 Прапор 79 окремої десантно-штурмової бригади, фото: Андрій Дерун/Shipovnik

«Я йому в кожному листі пишу, що у тебе є онук, якого назвали на твою честь і який схожий на тебе»

Зв`язок із морпіхом Віктором Носалем зник ще в кінці березня 2022 року, коли він зі своїм підрозділом знаходились у Маріуполі на території металургійного комбінату імені Ілліча. Певний час сім`я військового не мала жодної інформації про чоловіка. Лише згодом донька Катерина знайшла в мережі відео з російських новин, на якому впізнала батька.

– Якось я побачила відео в Ютубі з російського телеканалу. То був сюжет з Оленівки (тюрма – ред.), і там прямо з перших секунд стоїть тато, крупним планом. Для нас це вже було підтвердження, що він знаходиться там – живий, але в полоні.

 Морпіх Віктор Носаль, скриншот з сюжету телеканалу надала його донька Катерина

Під час боїв за Маріуполь Віктор служив у 501 окремому батальйоні морської піхоти, який майже в повному складі  опинився в російському полоні.

На початку червня 2022 року російська сторона підтвердила полон Віктора, а ще через декілька місяців сім`я знайшла ще одне фото чоловіка – уже зі в`язниці.

Інформації про стан та місцеперебування морпіха не було аж до обмінів, під час яких вдалося звільнити декількох побратимів Віктора, які перебували з ним в одній камері.

– Побратим говорив, що тато тримається на позитиві, налаштований добре й вірить, що незабаром обміняють. Казав, що тато дуже багато розповідав про нас, про свою сім`ю. Той хлопець мені говорив, мовляв, я про вас знаю напевно більше, ніж ви самі. Розповідав про маму. Казав, що коли тата обміняють, то приїде до нас на мамину коронну запіканку і на шашлики.

 Віктор Носаль, фото надала його донька Катерина

На запитання про фізичний стан Віктора його побратими завжди відповідали «все в порядку», хоча донька розуміє, що вони просто не хочуть розповідати їй всю правду. За словами Катерини, ще до початку війни її батьком мав проблеми зі спиною. Зараз йому 53 роки.

Як говорить Катерина, вся сім`я згуртувалася і зараз вони живуть лише думкою про майбутнє повернення батька. Дружина Віктора й діти постійно беруть участь в акціях на підтримку військовополонених.

– Ніхто не впав у апатію чи депресію. Зрозуміло, що дуже важко, страшно, навіть коли мені хлопці кажуть, що все нормально. Мені дуже страшно бачити, якими вони повертаються. Я в такі моменти думаю: «Куди вже гірше?» Мама постійно їздить на акції, різні зустрічі. І в Миколаїв, і в Київ, на всі великі акції. Всі тримаються, намагаються робити бодай щось.

Акція з підтримки полонених у Миколаєві, фото: Андрій Дерун/Shipovnik

З іншого боку, зізналася Катерина, ставлення суспільства – подекуди байдужість чи навіть агресія часом впливають на психологічний стан родин військовополонених.

– Ми коли на акції виходимо, то розуміємо, що після однієї чи двох таких акцій всіх не обміняють. Ми намагаємось привертати до цієї проблеми увагу. Але є люди, яких чомусь навіть акції дратують, вони кажуть, що втомилися від постійних акцій. Часто запитують, до кого ми зверталися і навіть кажуть: «Ви думаєте, що Зеленський обміняє їх, якщо побачить ваші акції?» Я думаю, що така реакція – це показник їхнього сорому за себе. Але більшість все ж нас розуміє й співчуває. Якось я побачила у соцмережах, що якась дівчинка стояла на акції з фотографією мого тата, хоча я навіть її не знаю. Це дуже допомагає.

Через те, що росія підтвердила полон Віктора, його родині дозволили писати листи. Як розповідає Катерина, вона намагається писати тату мінімум один лист на місяць, хоча звільнені побратими розповідали, що за час полону так і не отримали жодного листа.

У своїх листах донька розповідає батьку про життя родини, також додає сімейні фотографії. Вона впевнена, що навіть один лист, який може отримати її тато – уже вартий того.

– Він мені якось сказав, що я маю народити йому онука. Я поки не народила, але сестра народила, а він про це навіть не знає. Я йому в кожному листі пишу, що у тебе онук, якого назвали на твою честь і який схожий на тебе. Я дуже хочу, щоб тато знав про свого онука.

 Віктор Носаль, фото надала його донька Катерина

Відзначимо, що остнній обмін військовополоненими відбувся на День Незалежності України. Результатом обміну стало звільнення 115 українських захисників.

Всі фото: акція з підтримки полонених у Миколаєві, Андрій Дерун/Shipovnik

Над матеріалом працювали Андрій Дерун та Анна Гакман