Депутат Миколаївської міськради від фракції «Слуга народу» Юрій Степанець в інтерв'ю журналістці «Шиповника» розповів, як дізнався про війну від сусіда, як живе Миколаїв без центрального водопостачання, чому «Люди у смартфоні» та коли буде Перемога.

Докладніше у матеріалі Шиповника.

– 24 лютого. Як ти дізнався, що почалася війна?

– Ми планували зробити з друзями невелике шоу «Дві стіни»: зібрати дуже багато людей і послухати історії, як почалася їхня війна. 24 лютого війна торкнулася мене таким чином, що десь о 5 ранку почав стукати мій сусід, у квартирі, де я орендую, моя дівчина мене розбудила, каже: «Юро, що відбувається?». Коли тобі сусід о 5 ранку стукає, перше, що спадає на думку, це те, що п'яна людина ломиться в твій дім, я кажу: «Юлю, я сплю, вставати не буду, по-перше, того, що не можу, а по-друге, того, чого не хочу». Я попросив її підійти до дверей, спитати у сусіда, що він хоче, вона запропонувала набрати його телефоном. Я дзвоню: «Дімо, що ти стукаєш, що трапилося?» Він відповідає: «Війна, відчини двері, вікна, послухай». Ми почули вибухи. Ми почали збирати тривожну валізу. Так я зустрів війну. Було незрозуміло, як далі. Паніки. Що робити: закупитись продуктами, кудись їхати, а куди їхати? Ще й ліфти відключили сусідові, який сказав, що війна, довелося мене спускати з четвертого поверху вниз.

– Про ймовірне вторгнення РФ говорили. Зокрема передавали вторгнення на 16 лютого. Чи вірив ти у ці прогнози?

– Я не вірив. XXI століття, про яку війну адекватна, цивілізована, освічена людина може подумати? Я розумію, що було попередження. Невже на цьому світі є такі варвари, нелюди, я не сказав би тупоголові, я б сказав пустоголові, щоб почати війну.

– Як справи у місті? Чи вирішується питання з водою? Ти спілкувався із депутатами, мером на цю тему?

– Питання з водою вирішується доставкою на кшталт «Glovo». У деяких районах є стаціонарні пункти. Поки що це одне з єдиних та оперативних рішень проблеми із постачанням води. Як проходять ремонтні роботи, я, на жаль, не володію інформацією та розумію складність цієї ситуації. Якби це був мирний час, то тиждень із перекурами і проблему вирішили. Коли це відбувається під постійним обстрілом із ризиком для життя, то, звичайно, історія затягується. Але скажемо так, об'єкти критичної і соціальної інфраструктури отримують воду зі свердловин […].

– Ти звик жити без води?

– Ну, знаєш, як то кажуть: звик жити без води, звик жити в умовах війни, це скоріше не звичка, а адаптація. Це в принципі для мене знайоме, у плані адаптації, я приблизно 7 років тому отримав травму і коли у мене запитують, чи звик я так жити, то, звичайно, я не звик. Я розумію, що мені потрібно зробити, як обслуговувати себе і своє життя. […] Люди повинні розуміти, як економити воду. Я, наприклад, обідав із одноразового посуду, розуміючи, що це +/- якась економія на миття посуду. Ну, тазики наше все. Впораємося.

– Як минаяє твій день волонтера?

– Відповідно до завдань. Є волонтери, які мають завдання відвезти форму військовим, у когось забезпечити громадян продуктовими наборами. Я маломобільний, але мультизадачний, багато моїх друзів більш фізично підготовлені для того, щоб і військовим привезти якусь амуніцію, а також допомогти пенсіонерам, людям з інвалідністю. Люди з інвалідністю допомагають людям з інвалідністю. Свої своїх не кидають. Я іноді передаю продукти з гуманітарних штабів. Деякі штаби ми завантажували та везли біженцям їжу, а також формували посилки для військових. Кожен день по-різному. Не можна сказати, що як у студента о 8:30 починаються пари, а о 16:30 закінчуються. По-різному починається і закінчується (робочий день – прим.).

– Чи спілкуєтеся з партією («Слуга народу», – прим.)? Чи підтримуєте зв'язок?

– Більшіть волонтерить. Просто кожен зайняв свою лінію фронту. Хтось допомагає діткам та батькам: памперси, дитяче харчування тощо. Деякі сфокусували своє завдання на постачанні води, деякі допомагають біженцям.

- Ви спілкуєтеся (з партією, - прим.)?

– Звісно.

– Як зараз настрій у Миколаєві?

– Сьогодні я повертався додому через парк, у нас у парку є спортивний майданчик, і чоловіки грали у настільний теніс. Коли ти виходиш на вулицю, то настрій змінюється і трохи на краще, коли бачиш, як цвітуть дерева, як співають пташки, якби ще непостійні вибухи десь там, то взагалі краса. Ми говорили «Держава у смартфоні», а тепер «Люди у смартфоні». Звичайно, коли ти постійно в новинах, постійно начебто на фронті, де страшна війна. Звичайно, війна страшна, але коли ти вдома, то ще більше у цій сірій емоційній зоні. Моя порада людям: у зонах, де більш-менш спокійно частіше виходьте на вулицю. Звісно, ​​коли немає повітряної тривоги. Якщо є можливість – волонтерити, працювати, займатися чимось, що могло б тебе відволікти – це було б дуже добре.

– «Пошло. Поехало» Чи плануєте відновлювати діяльність?

– Ми з Андрюхою (Андрій Воськало разом із Юрієм Степанцем у команді «Пішло Поїхало», – прим.) спілкуємося час від часу. Дуже багато жартів уже написано, знаєш це така рефлексія на проблему. Я завжди звик так, навіть коли отримав травму рефлексувати гумором. Сміятися з того, хто може сказати, що з цього сміятися не можна. Звісно, ​​є теми-табу. Особливо, коли вони не торкаються тебе, а ти з когось глузуєш. Коли ти смієшся з обставин, у яких ти безпосередньо перебуваєш і відчуваєш на своїй шкурі, до речі, шкуру на 80 % не відчуваю, то, звичайно, на сьогоднішній день без гумору ніяк. Українці об'єдналися й у ненависному плані до русні, й у гумористичному. ʼ

– Коли буде Перемога?

– Скоро буде. Обов'язково буде. Як кажуть: «Все буде Україна», друзі, все і є Україна. Перемога буде неодмінно. Як я сказав: «Слава Україні, Слава нації, ленд-ліз російської федерації». Головне розуміти, що кожен із українців, вся країна, зараз гуманітарно-військовий штаб, який намагається повною мірою докладати зусиль. Російські солдати воюють не лише з ЗСУ, Національною гвардією, але і з усією Україною. З усіма людьми, які знаходяться на території України, і з тими, хто зараз змушений перетнути кордон, щоб врятувати своє життя, життя своїх рідних. Проте багато хто перебуваючи там (за кордоном, – прим.) допомагає, а це маленький пазл до того, щоб Україна перемогла. З нашими людьми, вірою, духом – питання часу. Найближчим часом.

Матеріал: Анна Гакман