У Миколаєві відбувся перший відкритий діалог, присвячений створенню Простору пам’яті та гідного вшанування військових і цивільних, які перебували або перебувають у російському полоні, зниклих безвісти, загиблих і закатованих у неволі, а також родин, які досі чекають на повернення своїх близьких

Зустріч стала початком спільного напрацювання бачення майбутнього Простору — місця пам’яті, надії та гідності, що має говорити про досвід полону, очікування та незламність людей.

Захід провела ініціаторка ідеї, радниця патронатної служби начальника Миколаївської обласної військової адміністрації Неллі Яровенко та головний архітектор міста Миколаєва Євген Поляков.

До обговорення долучилися військові з досвідом полону, родини полонених, зниклих безвісти та загиблих, представники громадського сектору, ветеранських організацій, органів місцевої влади й військових підрозділів, зокрема 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, 299 бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, 30 корпусу морської піхоти ВМС ЗС України та 123 бригади територіальної оборони ЗСУ, перший заступник Миколаївського міського голови Віталій Луков, начальниця відділу з питань ветеранської політики Миколаївської ОВА Наталія Мороз, майор, ветеран 36-ї окремої бригади морської піхоти, який пройшов полон та продовжує активну громадську діяльність як представник ветеранської спільноти та радник начальника Миколаївської ОВА Павло Познанський та голова Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Миколаївської області Сергій Моторний.

Під час зустрічі було запропоновано три базові концептуальні напрями, які стануть основою подальшої роботи «Шлях», «Світло» та «Голос» — як символи памʼяті, присутності, очікування й людської гідності.

Своє бачення концепції Простору озвучили й родини зниклих безвісти Захисників.

«Для мене, як для дружини зниклого безвісти, на перший план стає концепція Голосу — те, що може забутись. Також, я вважаю, що дуже важливо поєднати Голос з концепцією Світла — як символ обʼєднаної надії, як для полонених, так і для сімей, які чекають», - сказала дружина безвісти зниклого Захисника Анастасія Бондаренко.

Особливу цінність мали свідчення звільнених із полону військових. Вони наголошували, що майбутній Простір не має бути виключно місцем жалоби, а повинен зберігати живу памʼять і світлі спогади про побратимів.

«Я не хочу, щоб це було місце жалоби. Жалоби й так у нашому житті багато. Хочеться, щоб це було місце тепла, де зберігаються світлі спогади, де памʼять про побратимів жива», - зауважив ветеран з досвідом полону Павло Попадюк.

Окрему увагу учасники приділили ідеї інтерактивності Простору — збереженню голосів, історій і спогадів через аудіо-, відеоматеріали та QR-коди.

«Для нас дуже важливо чути голоси. Побачити усмішки на фото, почути прості слова — це те, що зігріває. Памʼять має бути живою», - зазначив ветеран з досвідом полону Станіслав Бузун.

У межах обговорення представники благодійного фонду «Сталеві» запропонували інтегрувати до загальної концепції загальноукраїнський проєкт «Прапор Надії» як символ очікування та віри в повернення полонених.

«Прапор Надії — це символ того, що про полонених памʼятають і на них чекають. Ми пропонуємо зробити цю ідею частиною Простору та готові долучатися до реалізації проєкту», - сказав ветеран з досвідом полону, представник БФ «Сталеві» Павло Познанський.

 «Я хочу, щоб імена загиблих та місця де їх закатували були викарбувані . Для мене, як для сестри, це було важливо. Бо пам’ять має мати місце, а біль — бути почутим», - наголосила сестра закатованого в полоні Наталія Рябініна.

Важливість створення такого Простору підтримали й представники військового командування.

«Створення цього Простору — надзвичайно важлива місія. Ми, як військове командування, не можемо залишатися осторонь і готові всіляко підтримувати цей проєкт, зокрема й фінансово, у разі потреби», - зазначив начальник управління цивільно-військового співробітництва 30 корпусу морської піхоти Олександр Студенков.

Учасники зустрічі підкреслили: робота над Простором пам’яті та надії має бути спільною — за активної участі ветеранів, родин і громадськості.

Подальші зустрічі проходитимуть двічі на місяць упродовж трьох місяців в онлайн та офлайн форматах.